Сьогодні я нагий перед світом. Не зодягаю на себе маски. Не прикрашаю себе іміджем. Не стараюся бути кращим, зробити все краще і отримати все краще. Дозволяю собі бути слабким, недосконалим, деколи негарним і недобрим. Сьогодні те найглибше, ким я є - наге, як дерева осінню.
Давно спостерігаю, як моє надмірне намагання покращити що-небудь у житті забирає від мене спонтанність,смак життя і тільки псує все. Сьогодні я смакую життя і дозволяю речам відбуватися так, як вони відбуваються, немов подорожуючий буддійський монах чи давньоруський юродивий. Це ризиковано, тому що серед нагих, нічим не прикритих чи прикрашених почуттів і відчуттів достатньо болі і дискомфотру. Але тут, у цьому справжньому світі я ближчий до життя і людей, ближчий до себе. Тут цікавіше, іноді аж дух захоплює, настільки яскраві відчуття. Тут не ховаєшся від світу за думками, поведінковими шаблонами, масками та іміджами, а наче танцюєш зі Світом, життям, та і зі смертю. Тут готовий до багато чого і багато чому кажеш «так». Тут події розвиваються непередбачувано і можна багато втратити і багато набути, побувати дуже високо і дуже низько.
Тому сьогодні я, інелігент, інтелектуал і «ботанік» є нагий перед світом. Як дитина...
